Андрій Коцка
(1911 — 1987)
Художник «другого покоління», уважний дослідник жіночих потретів та тонкий естет.
«Точні барви, як і точне слово. Знайти людину з її виразом обличчя, вникнути у духовний світ. Вкласти людину в художній образ, а не просто документально передати її обличчя. Створити образ…»
«В долині Тур’ї’», 1963 р.
Андрій Коцка був учнем Ерделі та Бокшая. З того «другого покоління» художників, які мали різні стилі та характери, але створили спільне явище закарпатського мистецтва.
Закінчив Ужгородську вчительську семінарію, де і зустрів Ерделі. Але перш, ніж віддатися повністю мистецтву, Коцка встиг повчителювати і саме у своїй першій школі в селі Тихий Ужанської Верховини, він вперше замислився про те, щоб стати художником. Тут сформувалися дві його важливі теми — краєвиди та люди Верховини. І вже через 4 роки — 1935 року мав першу персональну виставку в Ужгороді.
Він мислив кольором та приніс присягу Карпатам, створив «пейзаж Коцки». Однак саме його портрети — особливо жіночі — стали знаками, за якими легко розпізнати мистецтво Закарпаття. Це поетичні портрети, в яких художник шукає образ ідеальної жінки, а натомість — створює її варіанти та оспівує народну красу.
Його роботи привертали увагу в Празі та Братиславі, а критики відгукувалися схвально про художню манеру. Коцка 1940 року отримав стипендію для навчання у Римі в Академії образотворчого мистецтва і через рік на виставці студентів став одним із 20-ти іноземців, які отримали стипендію ще на рік та продовжили своє навчання в Італії.
«Вид Ужгорода», 1947 р.
«Весна в Ясінях», 1966 р.
Він всотував мистецтво, як міг — передплачував усі можливі мистецькі журнали, обожнював музику, сам грав на скрипці та чудово співав.
Коцка продовжував вчителювати та малювати. Викладав мистецтво, організував Будинок народної творчості та навіть очолював міську народну міліцію в період з 1944-45 років. У свої 60 років Коцка здобув звання заслуженого діяча мистецтв Української РСР.
Але свою наступну виставку в Ужгороді Коцка отримає лише в 70 років, у 1981 році. Після цього були ще 4 персональні виставки, його роботи побачили в Москві, Чехословаччині та Будапешті. А 9182 року його вшановано званням народного художника Української РСР.
«У тому, що я став художником-живописцем, вирішальну роль відіграла природа Закарпаття»
3 факти про
Андрія Коцку:
1. Окрім малювання Коцка захоплювався фотографією і вона супроводжувала його все життя.
2. Він беріг пігменти, привезені з Італії, для яких сам готував казеїнову емульсію з коров’ячого сиру, бури й води.
3. Його портрет «Верховинка» придбав Музей українського мистецтва, інший варіант потрапив у Третьяковську галерею, а ще один отримав Павло Тичина.
Яким бачив світ Андрій Коцка?
«Під Полониною Рівною», 1950 р.
Що на Закарпатті по випічці? Ми обираємо те, що смакувало художникам. Андрій Коцка, наприклад, любив поласувати солоденьким баником. Що це? Закарпатський маковий рулет — кожна поважна господиня мала вміти його пекти.
Як це зробити? Вам знадобиться: Для закваски — 200 мл молока, 50 г дріжджів Для тіста — 500 мл молока, 150 г цукру, 100 г вершкового масла, 150 г олії, 3 яйця, ванілін, сіль.
Спочатку треба зробити закваску на тісто. Для цього закип’ятити молоко та додати дріжджі. Потім приготувати тісто: відділити жовтки від білків, змішати борошно з цукром, ваніліном, трохи сіллю, вершковим маслом, олією та жовтками. І з’єднати все із закваскою та добре вимішувати тісто. Поступово додавайте в нього тепле молоко. Замішене тісто лишайте киснути на годину в теплому місці. Потім розділіть його на 4 частини та розкатайте. Змастіть лекваром, скрутіть у рулет та викладіть у змащену вершковим маслом деку. Зверху баник змастіть розколоченим яйцем. Випікайте в духовці до отримання золотистої скоринки. Сідайте зручніше, заваріть чаю з карпатських трав чи налийте свіжого молока і смакуйте баник!
А де шукати добрий леквар знає “Пан-Еко” з закарпатського села Ботар http://www.pan-eko.com/