Антон Кашшай
(1921 — 1991)
Життєлюб, який довів кольори до ідеалу, художник, що мав талант та неабияку працьовитість
«Всьо, я лишив фінвідділ,
бо йду до художників».
«Гора Пікуй», 1967 р.
Антон Кашшай був з тих митців, що від дитинства чують поклик до пензлів. Батько-лісник навчив його розуміти та цінувати природу. У 10 років хлопець захопився аквареллю, у 13 років уже опанував олію. Йому все давалося швидко, він стрімко йшов до цілі та мав неабиякий хист. Кашай закінчив Ужгородську гімназію, де естетичне виховання учнів мало таке ж значення, як і навчання наукам.
Йому не вдалося повчитися закордоном, бо почалася Друга світова війна. Але він встиг побувати в музеях Праги та Будапешта. Кашай протягом 1940-44 років працював у фінансових установах Ужгорода, але він точно знав, до чого лежить його душа. І таки обрав шлях художника, покинувши справу фінансиста.
Його роботи відмічали на Республіканських виставках, а Тетяна Яблонська не могла повірити, що це молодий митець не має спеціальної художньої освіти. І стиль, і слава Кашая зростали стрімко. Упродовж 15 років він очолював закарпатський осередок Спілки художників. А у вільний час художник часто запрошував до свого столу колег, чиновників та цікавих особистостей.
«Долина ріки Уж», 1952 р.
«Невицький замок», 1970 р.
Митець був невиправним життєлюбом: високий, статний, елегантний чоловік, який доброзичливо ставився до всього. За словами онучки, Кашай міг легко знайти мову як і з гуцулами з високогірних сіл, так і з видатними особами свого часу.
Працелюбний, наполегливий, Кашшай вчився в Йосипа Бокшая та найбільше — у самої природи. Він довів світлоносність і декоративність живописної площини до високого рівня. Значна кількість його робіт – це кольоровий ідеал.
Три факти про Антона Кашшая:
1. Йому, на відміну від інших закарпатців, вдалося побувати в «капіталістичних» країнах за часів режиму: Кашай відвідав Італію, Норвегію, Канаду, Японію.
2. Він продовжував справу Ерделі та Бокшая і підтримував молодих художників, боровся за житло для них, забезпечував матеріалами, відправляв картини на виставки та вибивав майстерні.
3. Дружина називала його «метеоритом» — стрімкий, сяючий, його неможливо було спинити на шляху до своєї мети бути художником.
«Синевир», 1979 р.
100 г сушених білих грибів, 2 цибулини, 1 морквина, 2-3 ст. л. борошна, 2 зубки часнику, зелень, сіль, перець,
соняшникова олія, 0,5 склянки сметани
1. Головне — замочіть гриби на ніч.
2. Вранці відтисніть та дрібно поріжте.
3. Воду, в якій замочували гриби, процідіть. В каструлю налийте холодну воду, додайте проціджену грибну воду та грибочки. Поставити варитися.
4. Коли все закипить, зберіть піну, зменште вогонь та залиште варитися гриби приблизно на годину.
5. Приготувати засмажку: натріть на грубій тертці моркву, дрібно поріжте цибулю та обсмажте все на олії до золотавого кольору.
6. Додайте борошно й пасеруйте все разом ще хвилини 2-3.
7. Влийте до засмажки сметану.
8. Ретельно все перемішайте, влийте чашку бульйону, в якому варяться гриби.
9. Тепер додайте час додати таку засмажку до супу і продовжуйте «томити» юшку під закритою кришкою протягом 10-15 хвилин. Посоліть, поперчіть, закип’ятіть та залиште настоюватися під кришкою на годину мінімум (чим довше юшка стоїть, тим смачніша). А готову страву подавайте із зеленню.
“