Ернест Контратович
(1912 — 2009)
Художник «другого покоління», обирав мінімум засобів та максимум змісту, а малював пейзажі так, ніби це портрети квітів
«В образотворчому мистецтві конче необхідне явище, котре в народній пісні виявляється у блискавичній зміні протяжної мелодії танцювальним ритмом – гострим і стрімким, як гори».
«Трави, трави», 1990 р.
Ернест Контратович — ще один художник з грона «другого покоління».
Його картини були новелами, де головними героями могли стати навіть трави чи квіти.
Контратович зростав під звуки народних пісень та казок, його вабив світ історій та природи. Родинні традиції, сільські свята та звичаї вкорінилися в його творчості. Цей народний дух тісно переплітався з його потягом до знань та освіти, до європейських майстрів та законів мистецтва.
Закінчив Ужгородську вчительську семінарію і як і його батько обрав шлях вчителювання та працював у найвіддаленіших селах Березнянщини. Контратович обожнював книги, а в семінарії навіть отримав почесне завдання від директора Августина Волошина — упорядкувати семінарську бібліотеку. Вміло грав на скрипці та постійно слухав концерти Баха, Вівальді та Бетховена. В семінарії зустрів Ерделі та почав відвідувати Публічну школу малюнку.
А далі було вчителювання — Контратович працював у селах верхів’я ріки Уж. Тут же поруч вчителював ще один товариш-художник Андрій Коцка, а в Ужку працював священником Золтан Шолтес. Сюди ж часто приїжджали до друзів Адальберт Ерделі та Йосип Бокшай. І саме тут — в гірських селах Контратович сформувався як художник.
Він відпрацював не лише власну стилістку, а й всотав велике співчуття до вбогості людей. Контратович почав фіксувати біди народу, оповідати історію злиднів. Але його творчість не стала одою песимізму. Поруч із темними картинами каліцтва, жебрацтва він писав яскраві, світлі полотна сільських звичаїв, обрядів та щорічних свят. І ці картини вибухали енергією та життям.
«Зима в Костьовій Пастілі», 1985 р.
«Середина літа», 1990 р.
У своїх пейзажах Контратович геніально вловив тиху говірку Ужанської Верховини, таких невеликих бічних сіл, як Костьова Пастіль, Бегендяцька Пастіль, Руський
Мочар, Княгиня, Завосина.
До радянської влади Контратович, мабуть, пристосувався найменше зі своїх колег. Він не підходив під «правила ідеології» і малював так, як партія б не воліла. Жив у постійному безгрошів’ї, працював спочатку в художньому училищі, а згодом у «Художфонді». Жив самітником та малював. Найбільша його виставка трапилася аж 1968 року, після неї про його творчість почали говорити активніше, а музеї — викуповувати роботи. Наступна масштабна виставка відбулася в Києві 1973 року у Спілці художників. А згодом отримав звання заслуженого (1981 року) та народного художника України (1991 року). Він прожив майже 100 років та малював до останнього, вважав, що саме це й тримає його на землі.
«Я ніколи нічого не просив. Воно приходило само».
3 факти про
Ернеста Контратовича::
1. Обожнював малювати квіти, вірив, що це найскладніша тема в живописі, а на пленерах завжди ходив обережно, аби не розчавити рослини: «Квіти зробили з мене художника»
2. Ніколи не був одружений та жив разом із братом, який теж був одинаком. Контратович говорив, що лише незалежний від сім’ї художник може бути вільним.
3. Вважав, що мистецький твір завжди недороблений і постійно брався домальовувати роботи.
Яким був світ Контратовича?
«Осінь в Кам’яниці»
“Якщо ви не куштували білих грибів, вважайте, що на Закарпатті ви досі не були. Сушені, смажені, тушковані — рецептів є стільки, що встигай смакувати. А якщо хочете собі справити обід, яким колись частувалися закарпатські художники, спробуйте грибну мачанку. Її обожнював Євген Контратович і був певен, що такою мочанкою можна виправити будь-який невдалий день.
Що вам знадобиться для шести порцій:
Свіжі білі гриби — 1,5 кг
Масло вершкове — 0,1 кг
Цибуля — 0,25 кг
Сметана — 1 л
Сіль, перець, червона паприка, петрушка.
Як готувати:
Спочатку поріжте гриби та варіть до пів готовності. На вершковому маслі обсмажте порізану на дрібно цибулину до золотистого кольору. Відчуваєте запах? Саме час додавати гриби, долити трохи води і відправити страву тушкуватися.
Коли рідина випарується, додайте трохи червоної меленої паприки і залийте все сметаною. Посоліть, поперчіть та тримайтеся, лишилося зовсім трохи, хоч і пахне все звабливо. Дайте страві ще раз прокипіти. Посипте дрібно нарізаною зеленою петрушкою і куштуйте! Можна поливати нею деруни, м’ясо чи й насолоджуватися так, як є. Бо карпатські білі гриби — то феномен кухні!”