Гаврило Глюк
(1912 — 1983)
Майстер щасливого живопису та кольорів радості
«Без нього регіональний калейдоскоп живописних візій був би неповним, втратив би одну з призм живописного перетворення реальності».
«Лісоруби на вахті миру», 1950 р.
Гаврило Глюк був художником, який отримав освіту в Європі, але свій стиль знайшов лише тоді, як повернувся додому. Він був єдиним, хто з учнів Ерделі та Бокшая навчався у Будапешті. І єдиний представляв східну частину Закарпаття — Сигіт. Любов до малювання передалася йому від батька, який теж мав слабкість до пензлів та кольорів. Гаврило вже в другому класі почав перемальовувати ілюстрації з журналів, а у четвертому — малював з натури сусідів та друзів родини. У Будапешті вивчав різьбярство, а вечорами відвідував курси ремісничого малювання. Щоб таки стати художником, йому довелося самостійно заробити кошти на будівництві, а далі — сплатити за навчання в Вищій школі образотворчого мистецтва Будапешта. Викладачем Глюка став румунський маестро та засновник пленерної школи живопису в Нодьбані Іштван Рейті.
Глюк не сприймав ані старого натуралізму, ані модернізму. Його вабив реалізм. Коли художник після тривалих років життя в Будапешті, Кишиневі та Бухаресті повернувся на Закарпаття, він був уже сформованим митцем. Однак саме тут, на рідній землі, йому вдалося віднайти свій унікальний голос. Він приєднався до ґрона закарпатських художників найпізніше, аж 1947 року.
«Будівництво ГЕС», 1974 р.
«Панорама Ужгорода», 1961 р.
Цікаво, що малюнки олівцем у Глюка переросли в окремий вид мистецтва. Він не лише креслив ескізи, а й досконало передавав натуру, гру тіні та світла, рух, кількома штрихами збирав окремі деталі в цілу композицію.
Гаврило Глюк володів неймовірною палітрою кольорів, які на його пейзажах вибухали сонцем та радістю. Його полотна стали гімнами краси природи. Щасливий у своїй творчості, Глюк лишався дослідником реальності та її найбільшим шанувальником.
Три факти про Гаврила Глюка:
1. Його депортували до Сибіру, де він працював у трудовому батальйоні. Глюк будував залізниці у Дніпропетровську, Ростову та Сталінграді і дивом урятувався від сталінградської м’ясорубки. Бо обморозив ноги та потрапив у лазарет.
2. Глюк пройшов усю Другу світову, фашисти вбили його батьків та сестру, а коли Глюк дізнався, що братові вдалося вижити і мешкає він в Ужгороді, художник прийняв рішення повернутися на Закарпаття.
3. Любив дуже автівки. Коли з’явилася можливість придбати нову машину, то він вибрав не модну «Волгу», хоч йому і пропонували, а найдешевші «Жигулі» яскраво-салатового кольору.
«Ужгородський замок»
“Хто на Закарпатті не вміє готувати банош? Тут його ще звуть мамалига.
Ця страва була для Гаврила Глюка чимось на кшталт еліксиру вічної молодості. А дружина художника взагалі була певна, що мамалигою можно вилікувати будь-яку хворобу.
Як же готувати мамалигу?
Вам потрібна домашня сметана, адже порядний ґазда має вдосталь худоби, щоб їсти таку страву у святковий день.Сметану заливають до металевого посуду, а краще казанка та ставлять на вогонь.
Коли сметана починає закипати, до неї, помішуючи дерев’яною ложкою, додають дрібно змелене кукурудзяне борошно і залишають варити на малому вогні.
Кашу треба добре вимішувати, щоб не було грудок.
Зварилася мамалига тоді, коли на поверхні з’являються краплини жиру зі сметани.
А готову страву подають до тарілок та обов’язоков зверху посипають гуцульською овечою бриндзьою.
Що по порціях:
250 г сметани,
50 г кукурудзяного борошна, сіль за смаком,
50 г гуцульської овечої бриндзі.
Смакуємо гуцульське! “