Ти у мене єдиний — Шлях Закарпатського Живопису

На території Ставненської ТГ, в Ужанському осереднкук, зафіксовано понад 25 точок, де малювали всі 4 покоління митців які створювали “феномен закарпатського живопису”. Це понад 50 пейзажних робіт, що охопили подієвий простір від кінця 20-х років ХХ ст., до початку ХХІ століття.  Таким чином зобразивши Закарпаття у складі 4 державних утворень: Австро-Угорська монархія, Чехословаччина, Угорська окупація, Радянська окупація.

Коли починалося велике мистецьке дослідження Закарпаття, митці вишукували ті особливі місця, що інспірували до творчості. Фактор місця мав значення. Ужанська долина (разом з долиною притоки Ужа річки Турї), яка стала головним пленерним осередком закарпатських художників, принадила їх не лише близькістю до Ужгорода, а й поезією затишних краєвидів, розмаїттям мотивів, які чарували своєю мальовничістю, багатством сцен, забезпечених переднім, середнім та заднім планами, варіативним набором об’єктів (хат, церков, млинів, мостів, дерев, огорож, копиць сіна тощо), що своїм розташуванням творили ідеальні композиції. Саме Ужанська Верховина, стала місцевим Барбізоном, де сформувалося нове закарпатське мистецтво. Важливу роль в її освоєнні відіграли учні Адальберта Ерделі і Йосипа Бокшая, друге покоління художників, що творили феномен закарпатського малярства. Вони потрапили у села верхоріччя Ужа, між гори-Бескиди, за службовим обов’язком на початку 1930-х років: Андрій Коцка став учителем народної школи в Тихому, Ернест Контратович учителював у різних селах Березнянщини, першим місцем служіння художника й священика Золтана Шолтеса був Ужок. В цих селах розгорнулася самостійна творча робота молодих художників, там відбулося їхнє становлення, а самі села – Ужок, Волосянка, Сухий, Тихий, Ставне, Жорнава, Кострино, Сіль – стали пленерними осередками – малювати Ужанщину приїжджали колеги-художники та вчителі. Ужанський Барбізон діяв упродовж усього ХХ століття. Художники зупинялися також на турбазах, у приміщеннях сільських шкіл.

Зі спогадів  близького товариша Шолтеса – художника Ернеста Контратовича: 

«Настільки велика дружба була між Бокшаєм і Шолтесом, що коли Золтан Іванович будував нову фару, то одну кімнату наверху зробив спеціально для Бокшая. А внизу, пам’ятаю, мав майстерню і там робив підрамники для нього і ґрунтував полотно. Отже, коли Бокшай приїжджав на Ужок, то його вже чекали. І фарби теж були готові. Для Бокшая то була велика радість». 

Шолтес орнаментВ 1939 році у церкві села Волосянка  священнослужителі Августин Волошин (1938 прем’єр-міністр автономного  уряду Карпатської України, в 1939 став президентом цієї держави, у травні  1945 року був заарештований радянськими спецслужбами СМЕРШ й  вивезений до СРСР. Помер у московській Бутирській в’язниці Герой України  посмертно) і Золтан Шолтес освячують історичний, державний синьо жовтий прапор. Доля якого – це невід’ємна частина історичного  становлення української державності, а саме проголошення в м. Хуст 15  березня 1939 р. повну державну самостійність Карпатської України та бій на  “Красному полі”

Отже третина художників які створили “феномен” закарпатського живопису тривалий час проживала на території Ставненської ОТГ.

Молоді художники активно спілкувалися між собою, не переривався і контакт з учителями: Ерделі й Бокшай часто приїжджали до учнів на етюди, а ті майже кожної суботи та неділі збиралися в Ужгороді у будинку Ерделі чи в міській кав’ярні. Це були початки «академії Ерделі». На зустрічах обговорювалися новини й питання мистецтва, переглядалися мистецькі журнали. Тут започаткувалася важлива традиція демонстрування та обговорення робіт, молодь вливалася у колектив митців, поповнювалося новими членами засноване 1931 року «Товариство діячів образотворчого мистецтва на Підкарпатській Русі». 

Учительська праця Контратовича тривала довше, ніж в інших колег, – від 1932 до 1945 року.

Зі спогадів Е. Контратовича:

“Я усвідомив себе українцем ще в тих  часах, коли вчився в Ужгородській учительській семінарії, де директорував  Августин Волошин”

Контратович Орнамент

 Тут народилася постійна Коцкова тема верховинської жінки. У 1956 році  художник створює «Верховинку», яка примусила говорити про її автора  найавторитетніші мистецькі кола. Цей твір придбав Музей українського  мистецтва, інший варіант потрапив у Третьяковську галерею, а ще один художник подарував 1966 року видатному поетові Павлу Тичині.

Андрій Коцка працював 5 років вчителем у двокласній школі села Тихий, і тут не обійтися без його спогадів:

“У ті роки я й подумав уперше: чи не стати  би художником? Та легко сказати… Після семінарії мене направили  вчителювати в Тихий – глухе село на Верховині. Бідність, хвороби, темрява і  вісімдесят пар дитячих очей переді мною. Думав, не витримаю. А потім звик,  оглянувся, і вирішив, що мені пощастило. Справді: роботу вчительську я  люблю, фарби завжди під рукою. А краса ж яка! П’ять років я прожив у  Тихому і постійно відчував радість. Здається, сама душа співала. Там і  знайшов себе як художник”. 

Коцка Орнамент

24.08.21

Поділитися